Діти з особливостями поведінки: основні орієнтири для практичного психолога

Кожна дитина унікальна, бо поєднує в собі різні риси характеру, типи темпераменту, поведінкові прояви. Коли практичний психолог підбирає методи й засоби психологічної допомоги, він враховує індивідуальні особливості дитини. Утім, існують узагальнені характеристики поведінки, які притаманні багатьом дітям і на основі яких виділяють групи проблем, що пов’язані з міжособистісною взаємодією та соціальною адаптацією. Таке узагальнення спрощує розробку діагностичних та корекційно-розвивальних програм. Кожна з груп проблем має домінантні та супутні поведінкові маркери, на які може орієнтуватися практичний психолог, коли спостерігає за дитиною, збирає інформацію про неї у вихователів та батьків.

	Які типи проблем виділяють
	Чому виникають
	Як вибудувати роботу
	Які умови створити в групі

Які типи проблем виділяють

 

Психологічні проблеми в дітей дошкільного віку психологи класифікують по-різному, беруть за основу різні аспекти та особливості прояву. Здебільшого виділяють три групи — проблеми міжособистісної взаємодії, розвитку та поведінки.

Повернутися до навігатора

Зазвичай дітей, які мають психологічні проблеми, поділяють на чотири групи — агресивні, гіперактивні, тривожні та аутистичні. У дітей, які мають такі особливості, може розвинутися психологічна або соціальна дезадаптація, тому їх ще називають «діти групи ризику». У цій класифікації дві групи — агресивні та тривожні — належать до поведінкових проблем, а решта — до проблем розвитку, першопричиною яких є біологічно-обумовлені особливості психіки.

Практичний психолог, який працює з дитиною, що має проблеми розвитку, повинен тісно співпрацювати з іншими фахівцями — вчителем-логопедом, вчителем-дефектологом, психіатром, неврологом тощо. При цьому провідну роль відіграє не практичний психолог, а фахівець, що спеціалізується на тій чи тій проблемі, нозології.

Працюючи з дитиною, що має проблеми міжособистісної взаємодії, практичний психолог повинен об’єднати свої зусилля з вихователями й батьками. При цьому фахівець має працювати над тим, щоб змінити поведінку не лише дитини, а й дорослих.

Поведінкові проблеми — вторинні, вони можуть виникнути внаслідок проблем міжособистісної взаємодії та/або проблем розвитку. Тож практичний психолог, який працює дитиною, що має поведінкові проблеми, повинен співпрацювати з її батьками та вихователями, а в деяких випадках — з іншими фахівцями. За таких умов практичний психолог — провідний фахівець, який ініціює та спрямовує розвивальну й корекційну роботу.

Розглянемо детальніше проблеми, що пов’язані з особливостями поведінки дитини.

Чому виникають

 

Повернутися до навігатора

Порушення поведінки в дитини дошкільного віку здебільшого спричиняють:

• проблеми в дитячо-батьківських взаєминах — емоційне відчуження, жорсткий контроль; ситуації, коли поведінка, стать та/або розвиток дитини не відповідають очікуванням батьків; стиль виховання батьків, що не враховує індивідуальні особливості дитини;
• проблеми розвитку. Вони зазвичай виникають першими, а вже на них «нашаровуються» поведінкові проблеми;
• негативний приклад поведінки значущих дорослих або кіно- чи мультперсонажів — агресивна, конфліктна поведінка, тривожність тощо;
• завищені або суперечливі вимоги батьків, проблемні взаємини між окремими членами родини — татом і мамою, батьками й бабусею та/або дідусем, а також між батьками та працівниками дитячого садка;
• недостатній соціально-емоційний розвиток — дитина не вміє адекватно захищатися, досягати мети, привертати до себе увагу, контролювати свої емоції та поведінку, не розуміє емоції та поведінку оточення.

Цей перелік невичерпний, його можна доповнювати та уточнювати. Зауважте, що ту чи ту особливість поведінки може зумовлювати як увесь комплекс причин, так і одна конкретна.

Як вибудувати роботу

 

Повернутися до навігатора

Коли практичний психолог отримує запит щодо будь-якої поведінкової проблеми, він замислюється, на що звертати увагу; із ким співпрацювати; за якими напрямами працювати з дитиною, її батьками, педагогами; які методики, вправи підібрати. Тож що насамперед має зробити фахівець та як йому вибудувати роботу з дитиною?

Що зробити насамперед

Працюючи з дитиною, що має особливості поведінки, практичний психолог насамперед має:

• з’ясувати життєву ситуацію дитини — склад сім’ї, стиль виховання батьків, статус у групі;
• налагодити взаємодію з батьками — інформувати їх, надавати консультації;
• організувати співпрацю з іншими фахівцями — вихователем, соціальним педагогом тощо.

За яким алгоритмом працювати

Для того щоб робота з дитиною, що має поведінкові особливості, була ефективною, практичному психологу необхідно якісно спланувати її та діяти покроково*.

Ідентифікувати проблему за поведінковими маркерами. Тобто визначити, наприклад, що це саме агресивна поведінка, сором’язливість тощо. Для цього практичний психолог має зібрати інформацію: поспостерігати за дитиною, поспілкуватися з її вихователями, батьками. Відтак фахівцеві потрібно підтвердити або спростувати отриману інформацію, розширити її завдяки результатам психодіагностичного обстеження. Насамкінець практичний психолог має проаналізувати зібрану інформацію та ідентифікувати проблему.

Наступний крок — зрозуміти, чому в дитини виникла проблема; визначити, які чинники могли її спровокувати Відтак з’ясувати, як зменшити їхній вплив та стимулювати конструктивну поведінку.

Від того, наскільки якісно фахівець попрацює на цьому етапі, залежить подальша стратегія роботи. Якщо практичному психологу необхідно уточнити інформацію або підтвердити здогади, він проводить додаткове спостереження та/або психодіагностичне обстеження.

З огляду на проблему та її причини слід визначити напрями корекційно-розвивальної роботи, а відтак:

• провести бесіди з вихователями та батьками, щоб налагодити взаємодію. Бесіда не має бути директивною, тобто практичний психолог не повинен диктувати, хто й що має зробити. Дорослі мають разом обговорити способи, як розв’язати проблему, розподілити зони відповідальності;
• окреслити форми роботи за обраними напрямами. Практичний психолог має визначити, яку роботу проводитиме індивідуально, а яку — в групі; чи потрібно проводити обидві форми роботи; як їх проводити — почергово чи послідовно;
• підібрати або розробити корекційно-розвивальну програму. Якщо практичний психолог проводитиме індивідуальну роботу, він має розробити корекційно-розвивальну програму для конкретної дитини. Якщо ж дитина працюватиме в групі з іншими дітьми, що мають таку саму проблему, фахівець може використовувати готову програму групових занять.

Визначившись з корекційно-розвивальною програмою, практичний психолог має проводити заняття й контролювати, як дитина налагоджує взаємодію з однолітками. А також періодично обговорювати проміжні результати з її вихователями та батьками.

Якщо треба, фахівець може корегувати корекційно-розвивальну програму. Зміни можуть стосуватися як змісту занять, так і форми роботи з дитиною. Інколи варто змінити навіть тривалість занять із дитиною або місце їх проведення.

Які завдання перед собою поставити

Перш ніж починати корекційно-розвивальну роботу з дитиною, що має поведінкові проблеми, практичний психолог має поставити перед собою завдання. Виділимо загальні завдання, які фахівець може конкретизувати залежно від поведінкових особливостей, з якими працюватиме:

• допомагати дитині усвідомити, що її поведінка — не конструктивна, формувати внутрішню мотивацію до змін;
• навчати ефективних способів взаємодії, соціально-прийнятних поведінкових стратегій;
• пропрацьовувати й закріплювати навички ефективної взаємодії.

Реалізовувати ці завдання слід за схемою:

Для того щоб ефективно взаємодіяти з дитиною, що має особливості поведінки, практичний психолог має дотримуватися правил**.

Які умови створити в групі

 

Повернутися до навігатора

Для того щоб дитина з особливостями поведінки розвивалася нормально, окрім соціального фону, потрібно створити зовнішні організаційні умови, які не перенапружуватимуть і не провокуватимуть небажану поведінку. Які це умови?

Кількість дітей, які одночасно перебувають у групі, має відповідати визначеним нормам.

Максимальна наповнюваність груп для дітей віком від 3 до 6 (7) років становить 20 осіб (абз. 4 ч. 2 ст. 14 Закону України «Про дошкільну освіту», затвердженого наказом МОН від 11.07.2001 № 2628-III).

Естетичне оформлення групового приміщення має бути виваженим. Колір стін, підлоги, меблів, штор та інтер’єру слід витримати в спокійних і нейтральних відтінках, які не зумовлюють надмірного збудження чи роздратування. Загалом групове приміщення не варто перевантажувати дрібними деталями.

У групі має бути місце, де дитина може усамітнитися, а також простір для активності. Бажано поділити групове приміщення на зони й наповнити кожну з них відповідними іграшками та матеріалами. Так дитина зможе обирати та змінювати види діяльності.

Подбайте, щоб у групі були іграшки та обладнання, завдяки яким дитина може адекватно й безпечно відреагувати емоції, знижувати напруження. Це — боксерські рукавички, дартс — магнітний або на липучках, пістолети, молотки, «шумові» іграшки, батаки — поролонові палиці, якими можна безболісно й безпечно битися. 

Зверніть увагу вихователів на те, щоб дитина могла перебувати в різних приміщеннях, достатньо гуляла на вулиці.

Якщо практичний психолог створить належні умови, налагодить взаємодію з дитиною та її батьками, співпрацюватиме з іншими фахівцями та проводитиме профілактичну й корекційно-розвивальну роботу, то зможе досягнути бажаного результату. Хоча поведінку змінити складно, але в дошкільному віці, коли поведінкові стереотипи ще не усталені, зміни відбуваються легше та швидше.