Стратегія допомоги тривожній дитині

Запити щодо роботи з тривожними дітьми практичний психолог отримує не часто. Адже тривожний дошкільник завдає батькам і педагогам менше клопоту, ніж гіперактивні, агресивні чи конфліктні діти. Та це не означає, що дорослі байдужі до дитини, просто їм не одразу вдається помітити й розпізнати тривожність. До того ж дорослі сприймають тривожність як проблему лише тоді, коли її прояви мають дезадаптивний характер і безпосередньо сигналізують про проблеми в розвитку особистості дитини. Ба більше, існує й адаптивна тривожність, яка є нормою та сприяє адаптації, створює безпеку на особистісному рівні. Щоб допомогти дитині, практичний психолог має знати про основні маркери тривожності та як вона впливає на розвиток особистості дитини. При цьому важливо розрізняти тривожність та суміжні з нею явища — тривогу, тривожний стан, страх. Також важливо розуміти, що діти по-різному виражають тривожність: одні, щоб зняти напруження, використовують агресію, другі, навпаки, закриваються, тримають переживання у собі. Розглянемо детальніше, як практичний психолог може допомогти тривожній дитині.

Маркери тривожності

Серед рис, які притаманні тривожним дітям, виділяють:

• постійне занепокоєння, страхи — реальні та/або уявні;
• очікування негативних подій;
• напруження в тілі, психосоматичні порушення;
• невміння організувати себе, невпевненість, самокритичність.

Це проблеми емоційного, поведінкового та фізіологічного характеру. Саме ці три групи лягли в основу класифікації симптомів тривожності (табл.).

Американські психологи Мері Алворд і Патрисія Бейкер (Mary Alvord, Patricia Baker) виділяють п’ять критеріїв тривожності:

• постійна стривоженість, настороженість;
• проблеми з концентрацією уваги, а іноді — нездатність зосередитися на чому-небудь;
• м’язове напруження, наприклад, у ділянці обличчя, шиї;
• дратівливість;
• порушення сну.

Вітчизняний психолог Анжела Пасічніченко дослідила прояви тривожності в дошкільників у типових для них життєвих ситуаціях та ситуаціях спілкування. Проаналізувавши результати дослідження, виокремила три рівні тривожності — високий, середній, низький (див. Додаток).

Додаток

Рівні тривожності (за Анжелою Пасічніченко)

Рівень тривожності	Поведінкові прояви дитини
Високий	постійно відчуває тривогу, очікує небезпеку нерішуче ухвалює рішення, чутлива до невдач має занижену самооцінку, невпевнена, несмілива, пасивна, рідко проявляє ініціативу в спілкуванні, малоконтактна статус у групі зазвичай неприйнята або ізольована складно адаптується до нових умов не здатна орієнтуватися в людських взаєминах має різні страхи має соматичні проблеми
Середній	переживання та тривожні стани проявляються лише під час певної діяльності чутлива до своїх невдач, але рішучіше ухвалює рішення рідко проявляє ініціативу в спілкуванні, хоча із задоволенням іде на контакт має занижену самооцінку, несмілива статус у групі — прийнята спокійно поводиться під час ігрової діяльності та спілкування з однолітками за потреби звертається по допомогу до дорослих, але робить це невпевнено адаптується до нових умов м’якше порівняно з дітьми, що мають високий рівень тривожності
Низький	переживає тривожність лише в ситуаціях, які справді небезпечні має адекватну самооцінку, впевнена в собі та своїх силах, рішуче ухвалює рішення проявляє ініціативу в спілкуванні, активно взаємодіє з оточенням адекватно реагує на свої невдачі, готова їх виправляти, прагне виконувати будь-які завдання легко адаптується до нових умов, почувається комфортно як зі знайомими, так і з незнайомими людьми

Причини

Тривожність формується під впливом соціального оточення не одразу й поступово стає стійким станом. При цьому потрібно розрізняти поняття «тривожність», «тривога» та «страх». Тривога — комбінація декількох емоцій, одна з яких — страх. Якщо дитина має багато страхів, вона часто відчуває тривогу. Це свідчить про прояви тривожності в характері дитини. Тривога зазвичай нетривка і нестійка, натомість тривожність — тривалий стан, що проявляється в усіх сферах життя дитини.

У дитини дошкільного віку може виникнути тривожність, якщо батьки та/або вихователі чи інші значущі для неї дорослі:

• агресивно ставляться до дитини, порушують її особисті кордони, надмірно опікають, контролюють її;
• висувають до дитини надмірні вимоги, дотримуються стилю виховання, що не враховує її індивідуальні й вікові особливості;
• самі проявляють тривожність;
• недостатньо спілкуються з дитиною, не виявляють уваги, турботи;
• не довіряють дитині, сумніваються в її здібностях, можливостях;
• поводяться непередбачувано, не встановлюють чітких і зрозумілих дитині правил.

Психологи Олена Лютова й Галина Моніна вважають, що тривожність розвивається тоді, коли дитина переживає внутрішній конфлікт. Його можуть спричинити завищені й неузгоджені вимоги мами й тата або ж батьків і вихователів дитячого садка. А також вимоги, які принижують дитину, ставлять її в залежність від дорослих.

Діагностика

Оскільки тривожність має різні за інтенсивністю прояви та суміжні явища, щоб надавати психологічну підтримку дитині, практичний психолог має провести цілеспрямовану діагностичну роботу.

Правила

Під час психодіагностичного обстеження дитини, практичний психолог має дотримуватися певних правил:

• проводити обстеження в окремому приміщенні, яке відоме дитині та в якому вона почувається в безпеці. У ньому не має бути предметів та/або малюнків, які посилювали б страхи дитини;
• попередньо встановити емоційний контакт з дитиною;
• спілкуватися в дитячому просторі — сидіти поруч із дитиною, а не навпроти, підтримувати візуальний контакт на одному рівні;
• пропонувати дитині обрати перший вид діяльності — «Що ти хотів (-ла) б зробити спочатку: помалювати чи пограти в гру?»;
• чергувати завдання з різними видами діяльності;
• не оцінювати першу, тренувальну спробу, адже тривожна дитина боїться нового, боїться помилитися, якщо щось не зрозуміла — боїться запитати;
• пропонувати завдання, які мають багато правильних розв’язків. Наприклад, у вправі «Домалюй» дитині пропонують домалювати коло чи іншу фігуру так, щоб перетворити їх на предмет. У такому разі і сонечко, і ґудзик, і яблуко, і колесо, і всі інші предмети, що мають круглу форму, будуть правильним розв’язком. «Не так!» чи «Не правильно» — немає.

Показники, на які треба звернути увагу

Фахівець має звертати увагу:

• на емоційний фон дитини. Він дасть змогу оцінити ступінь її емоційного благополуччя. Утім, фахівець має бути обережним, аби не сплутати емоційний фон з реакцією на ситуацію обстеження. Тож ліпше починати діагностичне обстеження з проєктивних методик;
• вираженість емоцій. Якщо дитина майже не проявляє емоцій або, навпаки, надмірно емоційна, плаксива, чутлива, практичний психолог має додатково вивчити її особливості;
• емоційна рухливість або лабільність — зміна настрою, різкі перепади емоцій.

Вибір інструментарію

Коли практичному психологу надходить запит від батьків або педагогів, він обирає діагностичні методики, що дадуть змогу отримати фактологічну інформацію та первинно обробити її.

Основні методи діагностики тривожності — спостереження, інтерв’ю та анкетування батьків і педагогів. Також активно використовують тестові та проєктивні методики. Бажано, щоб практичний психолог підбирав методики різних типів: вербальні, проєктивні й діалогічні. Вербальні — інтерв’ю й бесіди; та невербальні — ігри з дитиною. А вже під час роботи з дитиною вирішував, які з них більше підходять для конкретного випадку, дають більше інформації тощо.

Для того щоб отримати якнайбільше інформації, фахівцеві бажано використовувати як методики, що передбачають безпосередню роботу з дитиною, так і методики, що відображають, як батьки й педагоги оцінюють поведінку й особливості дитини*.

Поради дорослим

Щоб розвивати та підтримувати дошкільника, який має тривожність, потрібно створити умови, що не стимулюватимуть та не підживлюватимуть її. Зважаючи на причини, що зумовлюють тривожність, практичний психолог насамперед має налагодити взаємодію батьків з дитиною, змінити їхні педагогічні підходи й стиль спілкування. Зокрема, подбати про те, щоб батьки були передбачуваними, встановлювали зрозумілі дитині правила. До того ж фахівець має пояснити батькам і вихователям, як створити умови, за яких дитина матиме змогу знижувати напруження — яке ігрове обладнання придбати, як облаштувати місце для усамітнення тощо.

Бути передбачуваними

Для тривожної дитини важливо, щоб події та поведінка оточення були передбачуваними. Тому дорослі мають готувати її до будь-яких змін у житті: завчасно повідомляти про них, пояснювати, відповідати на запитання дитини. Коли дитина починає займатися новою діяльністю чи входить у незнайоме оточення, потрібно дати їй змогу призвичаїтися до нових умов, поспостерігати за іншими, самостійно поступово й за власним бажанням долучатися до діяльності чи спілкування.

Формувати зрозумілі правила й адекватні вимоги

Правила та вимоги, які висувають до дитини усі близькі дорослі, мають бути однаковими, відносно стабільними та зрозумілими. Не має бути ситуацій, коли за одну й ту саму поведінку дитину одного дня хвалять, а наступного — сварять. Вимоги дорослих мають враховувати можливості дитини. Тобто дорослі не повинні ані надмірно опікати дитину, ані вимагати від неї бути самостійною, знати та вміти понад свій вік.

Зберігати спокій

У будь-якій ситуації, зокрема потенційно стресовій для дитини, поряд має бути врівноважений дорослий. Впевнена поведінка дорослих заспокоїть дитину, а тривожність, навпаки, — посилить тривогу і страхи. Загальним фоном взаємодії батьків і вихователів з дитиною має бути доброзичлива увага та емоційне спілкування.

Конструктивно хвалити й сварити

Оскільки тривожна дитина має проблеми з самооцінкою, для неї важливо, щоб її поведінку віддзеркалювали дорослі. Позитивна оцінка її дій та поведінки, надає дитині впевненість, а зауваження — насторожують. Тому дитина має розуміти, за що її хвалять, а де вона порушила правила. Зауваження можна робити за методом «цукерки»: комплімент — критика — комплімент. Оцінювати вчинки дитини потрібно лише щодо неї самої, не порівнюючи її з іншими дітьми.

Створювати ситуації успіху

Для того щоб розвивати впевненість у собі, потрібно створювати «ситуації успіху» — давати такі доручення та залучати до тієї діяльності, у якій дитина вправна та, найімовірніше, буде успішною. І навпаки, уникати ситуацій змагання, завдань, що потребують спритності та рішучості. Адже вони лише підвищують напруження та невпевненість дитини в собі, зумовлюють у неї тривогу.

Знімати напруження

Оскільки одним із симптомів тривожності є тілесне напруження, дитині потрібно давати можливість розслабитися. Для цього, приміром, можна обійняти та/або погладити її, виконати з нею прості вправи, що дають змогу розслабити м’язи, відновити дихання**. Також можна домовитися про таке: коли дитині страшно, неприємно абощо, вона може підійти до дорослого, який пропонує це правило, мовчки взяти його за руку, нічого не пояснюючи, і триматися стільки, скільки їй потрібно.

Окрім того, що практичний психолог створює загальні сприятливі умови та налагоджує взаємодію між дитиною та іншими педагогами чи працівниками дитячого садка, також він проводить із дитиною корекційно-розвивальну роботу. Здебільшого вона займає тривалий час і може бути як індивідуальною, так і груповою. Її зміст фахівець формує відповідно до проблем та потреб дітей, із якими працює, але при цьому орієнтується на три основні напрями:

• підвищувати самооцінку дитини;
• розвивати в дитини уміння керувати собою в ситуаціях, що зумовлюють хвилювання; формувати ефективні копінг-стратегії;
• знімати м’язове напруження.

За цими напрямами практичний психолог може підібрати ігри та вправи, арттерапевтичні методики.

Профілактика

Для того щоб запобігти тривожності у дітей, практичний психолог має проводити з ними групові розвивально-профілактичні заняття. Також фахівець має організувати просвітницьку роботу батьками та педагогами. Це можуть бути групові консультації, «батьківські лекторії», лекції, тренінгові заняття, семінари-практикуми, цикли занять у «Школі для батьків» тощо. Щоб інформувати батьків, практичний психолог може підготувати наочні матеріали — пам’ятки, буклети — й розмістити їх на інформаційному стенді.

Особливу увагу фахівець має приділяти консультуванню батьків і вихователів. Потрібно надати їм інформацію про особливості тривожної дитини, навчити взаємодіяти з нею. Допомогти батькам знайти спосіб налагодити взаємини в родині, якщо саме вони спричинили тривожність. Окрім цього, практичний психолог має ознайомити батьків та вихователів із вправами та іграми, що які можуть допомогти дітям, а іноді й батькам, знизити тривожність. Адже часто в тривожних дітей батьки теж тривожні.