Готовність дитини до навчання у школі: мотиваційний аспект

На співбесіді з практичним психологом діти часто кажуть, що хочуть до школи, щоб навчатися. Зазвичай діти цього не бажають, а просто повторюють слова дорослих. Прагнення дитини стати школярем лише заради зовнішніх атрибутів свідчить про те, що вона не готова до шкільного навчання. Ключовий маркер мотиваційної готовності дитини до навчання у школі — формування пізнавальної активності. Якщо дитина має пізнавальну потребу, це означає, що в неї не виникне неприязне ставлення до навчання, що спричиняє чимало проблем батькам, однокласникам і вчителям. Від того, як дорослі розвивали пізнавальну потребу дитини, чи створювали достатньо умов, аби вона могла її задовольнити, залежить і інтелектуальна готовність до шкільного навчання.

Які мотиви навчання

Які компоненти мотиваційної готовності

На що звернути увагу під час діагностичного обстеження

Які мотиви навчання

Мотиваційна готовність — позитивне ставлення до пізнавальної діяльності, пізнавальний інтерес, потреба проявляти інтелектуальну активність, опановувати нові вміння та навички. Дитина мотиваційно готова до шкільного навчання, якщо вона бажає вчитися. Те, чи сформує дитина усвідомлене ставлення до школи, залежить від того, як дорослі подають інформацію про неї*.

На важливій ролі мотиваційної готовності дитини до шкільного навчання наголошувала знаний психолог Лідія Божович. Дослідниця поділяє мотиви навчання на дві групи — соціальні мотиви та мотиви, що пов’язані з навчальною діяльністю.

До першої групи належать мотиви, пов’язані з потребами дитини в спілкуванні з іншими людьми, у їхньому оцінюванні та схваленні; а також із бажанням дитини зайняти певне місце в системі доступних їй суспільних взаємин — позицію школяра. У молодших школярів соціальні мотиви посідають значне місце й можуть зумовлювати позитивне ставлення дітей навіть до діяльності, що не приваблює їх.

До другої групи належать мотиви, що пов’язані з навчальною діяльністю. Це, зокрема, пізнавальні інтереси дітей, потреба проявляти інтелектуальну активність, опановувати нові вміння, навички та знання. Ці мотиви визначають внутрішню позицію школяра. Якщо вона сформувалася, то дитина мотиваційно готова до шкільного навчання. Так вважає дослідниця Ніна Гуткіна. Мотиви, що пов’язані з навчальною діяльністю, виникають в дитини тоді, коли дорослі підтримують її пізнавальну активність, розвивають допитливість.

Якщо пізнавальна активність не сформувалася в дитини, вона починає перейматися другорядними мотивами, що залишають школу і навчання на другорядних позиціях. І, як наслідок, дитина не може прийняти обов’язки школяра.

Які компоненти мотиваційної готовності

Для того щоб дитина успішно навчалася, вона насамперед має прагнути нового шкільного життя, нового формату навчальних занять, відповідальних доручень. Чи виникнуть у дитини такі бажання, залежить від того, як ставляться до навчання її близькі дорослі та однолітки. Водночас важливе не лише ставлення майбутнього школяра до навчання загалом, а й до вчителів, однолітків і до самого себе зокрема.

Позаситуаційно-особистісне спілкування

Наприкінці дошкільного віку у дитини має бути сформована позаситуаційно-особистісна форма спілкування з дорослими. За такого спілкування дорослий стає для дитини незаперечним авторитетом, взірцем для наслідування та діловим партнером.

Уявлення про себе та свої можливості

Якщо дорослі цілеспрямовано навчають і виховують дитину, то на шостому році життя вона критичніше ставиться до себе, знає рівень своїх умінь та успішності в ігровій, пізнавальній і продуктивній діяльності, може порівняти власні можливості з можливостями інших дітей.

Дитина середнього дошкільного віку також має уявлення про свої окремі пізнавальні та особистісні якості. Однак через те, що в неї ще несформовані часова перспектива й прогностичні вміння, часто переоцінює власні можливості. Тобто дитина впевнена в тому, що зробить більше або ліпше, аніж їй під силу.

Самокритичність

Ще показники мотиваційної готовності до шкільного навчання — потреба досягати успіхів, адекватна самооцінка. Коли дитина середнього дошкільного віку спостерігає за активністю інших дітей, вона формує критичне ставлення до продуктів діяльності, вчиться порівнювати їх з еталонами, знаходити помилки. Продукти власної діяльності дитина середнього дошкільного віку зазвичай оцінює позитивно й некритично, не помічає помилок, яких припустилася. Лише у період старшого дошкільного віку, критичність до результатів діяльності й поведінки інших людей завдяки інтеріоризації перетворюється у дитини на самокритичність.

Завдяки здатності усвідомлювати, що продукти її діяльності та поведінка не відповідають соціально бажаним зразкам, дитина старшого дошкільного віку відчуває невдоволення собою й прагне самовдосконалюватися. Утім, на думку американського психолога Еріка Берна (Eric Lennard Berne), надмірне розчарування дитини в собі, своїх здібностях може спричинити зневіру та сформувати соціальну позицію «невдахи». У такому разі низька самооцінка дитини може пригальмувати її активність, ініціативність і вольові якості загалом. Тому важливо, щоб самооцінка дитини була адекватною, а рівень домагань відповідав її реальним можливостям.

На що звернути увагу під час діагностичного обстеження

Практичний психолог може зробити висновки про рівень мотиваційної готовності дитини до шкільного навчання на основі спостережень за нею під час групових занять та під час індивідуальних бесід**.

Взаємини зі значущими дорослими

На самооцінку дитини дошкільного віку найбільше впливає те, як її оцінюють значущі дорослі. Тож, якщо практичний психолог виявить, що дитина має низьку самооцінку, фахівець має з’ясувати особливості її взаємин зі значущими дорослими, зокрема батьками, та визначити, чи задовольняють вони потребу дитини в любові й визнанні.

Якщо дитина успішно соціалізується, то в старшому дошкільному віці в неї формуються чіткі уявлення й об’єктивна диференційована оцінка власних фізичних, інтелектуальних та особистісних особливостей і можливостей. Самооцінка дитини набуває стійкості й формується переважно на основі узагальнених генералізованих уявлень дитини про себе, а не випадкових життєвих ситуацій. Оцінюючи власні особистісні якості, старший дошкільник спирається уже не на значущих інших, а на себе. Тобто локус контролю зміщується з екстернального на інтернальний.

Взаємодія з однолітками

На становлення самооцінки дитини дошкільного віку впливають особливості її взаємодії не лише з дорослими, а й з однолітками. Оскільки провідна діяльність для дитини дошкільного віку — гра, то одноліток як партнер впливає на те, як дитина формує уявлення про себе. У дітей п’ятого року життя самооцінка найбільше залежить від зовнішніх оцінок. Діти цього віку здебільшого оцінюють окремі навички одне одного, що допомагають досягнути успіху в ігрової діяльності — швидкість, спритність, точність тощо. Старший дошкільник не лише пасивно сприймає зовнішні оцінки, а й порівнює себе з однолітками, виробляє власні оцінки успішності. Предметом таких оцінок стають узагальнені якості особистості: доброта, веселість, вміння домовлятися тощо.

Активізація самосвідомості, самооцінки дитини дошкільного віку розширює її часову трансспективу. Так, якщо для молодшого дошкільника існує лише теперішнє, ситуативні бажання й потреби, то старший дошкільник вже усвідомлює й осмислює минулий і майбутній час. Центром міркувань дитини старшого дошкільного віку про минуле й майбутнє часто є вона сама: «Коли я виросту», «Коли я був маленький» тощо.

Замислюючись над своїм майбутнім, дитина вчиться ставити перспективні цілі й визначати шляхи та засоби досягнути їх. Наприклад, коли дошкільник розмірковує про те, яку професію хоче обрати, він усвідомлює, що для цього необхідно добре навчатися у школі, а також — які саме знання й вміння йому знадобляться найбільше.

Отже, для того щоб сформувати мотиваційну готовність до шкільного навчання, необхідно, аби дитина прагнула навчатися, отримувати нові знання, ставилася до майбутнього навчання як до серйозної та відповідальної справи. Важливе новоутворення кризи сьомого року життя — становлення в дитини ієрархії мотивів. Тому те, наскільки успішно дитина навчатиметься у школі, залежить від різного поєднання мотивів. І найвищі ранги в ієрархії мають займати навчально-пізнавальні мотиви. Тож практичний психолог має не лише виявити усі групи навчальних мотивів дитини, а й з’ясувати, наскільки вони значущі для неї.